Марічка Падалко

Полтава…

Завжди особлива, завжди затишна і сьогодні несподівано трохи «ватна»…

Ми півроку планували цю подорож, знаючи, що в цей рік полтавський біговий вікенд співпаде з днем народження Каті.

А вона дуже мріяла побувати в Полтаві, бо багато від мене чула. В мене в дитинстві в Києві не було жодної «соціалізації», я не знала сусідів по будинку, а в Полтаві — всіх, не лише двір, де жили бабуся з дідусем, а і сусідній.

Потрапити в «мій» двір все складніше. Лише через сусідній будинок. Центральний вхід (арка) давно забудований. Якщо Ви чули про побоїще під аркою за участі тітушок, то це саме була спроба в аналогічний спосіб забудувати арку в будинку навпроти «мого».

Сьгодні одразу впало в око — багато людей в центрі, причому всюди. Я пам’ятаю, коли ми три роки тому вперше після тривалої паузи приїхали в Полтаву, також на напівмарафон, і зайшли поїсти в перший ресторан, який нам трапився, то почувалися прибульцями. Людей майже не було. Сьогодні всюди повно!!!

Правда, на великий ресторан, як потім з’ясувалося, була лише одна україномовна офіціантка. І не те, щоб ми наполягали, я взагалі, прихильник «лагідної» українізації: завжди говорити самій українською і чекати, поки людина сама «дозріє».

Ніколи не наважуюсь робити зауваження, лише, якщо замовляю якусь послугу, наприклад, аніматора на день народження, і обговорюю це питання наперед.

Сьогодні так само. Замовляли їжу всі п’ятеро українською, нам — виключно російською. Запитали у дівчини, що замовити, щоб швидко, вона сказала «картошка», а нам всім почулося «окрошка». Діти скривили обличчя через загрозу такої страви. Може, тому до нас делегували іншу дівчину, яка говорила української.

Далі на касі, на виході, всі інші лише «приходите ещё, до свидания» і так далі .. Мені як київському снобу в минулому, яка в дитинстві чула українську лише в Полтаві в 7-8 років і сварила дідуся, що він «неправильно говорит по-русски», і до кінця не усвідомлювала, що він говорить іншою мовою взагалі. Дивно, що в Полтаві я тепер в протилежній ситуації.

Але «этой девушкой с Урала, что с ума меня свела» просто приголомшили. Ми сіли вдвох з іменницею біля Альтанки на прогулянкову «карету» проїхати трохи вперед вулицею, бо Катя дуже просила.

І тут нам «водій» для настрою, ну, звісно ж Полтаву гостям треба роздивлятися під музичний супровід 😎😎😎, врубає щось про «столичных московских красавиц», але «девушка с Урала» типу перемогла. Добре, що їхати було метрів 500, і коли я до нього догукалася «вимкнути», ми вже приїхали.

Водій дуже здивовано:
— А что песня не понравилась?
— Ви це зараз серйозно питаєте?
— Ну, да. Что не так с песней?!
— Про «московских и тех, что с Урала» в Полтаві?!

Тут він типу «зрозумів» і з такою огидою:

— А, понятно …

Отже, прогулянкова карета від Альтанки — strongly not recommend 😫. Одеса і Одещина, де я була на День Незалежності, у порівнянні просто «бандерівські’. Але це, напевно, хто на кого натрапить. Мені зазвичай щастить на хороших людей.

Світлина від Марічки Падалко.

Світлина від Марічки Падалко.

Світлина від Марічки Падалко.

Загрузка...
Загрузка...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here